Антифосфоліпідний синдром – це комплекс симптомів, що включає множинні артеріальні та/або венозні тромбози, що викликають порушення в різних органах, одним з найбільш типових проявів якого є звичне невиношування вагітності. Цей стан є однією з найбільш актуальних проблем медицини на сьогоднішній день, оскільки зачіпає одночасно багато органів і систем, а діагностика його в ряді випадків скрутна.

У цій статті ми спробуємо розібратися, що це за симптомокомплекс, чому він виникає, як проявляється, а також розглянемо принципи діагностики, лікування та профілактики даного стану.

Причини виникнення та механізми розвитку антифосфоліпідного синдрому

Антифосфоліпідний синдром може розвиватися на тлі аутоімунних захворювань.

На жаль, на сьогоднішній день достовірні причини виникнення даного симптомокомплексу невідомі. Вважається, що це захворювання у ряді випадків є генетично обумовленим, такий його варіант називають первинним антифосфоліпідним синдромом, і він визначається як самостійна форма хвороби. Набагато частіше антифосфоліпідний синдром розвивається не сам по собі, а на тлі будь-яких інших захворювань або патологічних станів, основними з яких є:

Також він може стати наслідком прийому низки лікарських препаратів: психотропних лікарських засобів, пероральних гормональних контрацептивів, гідралазину, новокаїнаміду та інших.

При антифосфоліпідному синдромі в організмі хворого утворюється велика кількість аутоантитіл до фосфоліпідів, що мають кілька різновидів, що розташовані на мембранах тромбоцитів та ендотеліоцитів, а також на нервових клітинах.

У здорової людини частота виявлення таких антитіл становить 1-12%, збільшуючись із віком. При захворюваннях, зазначених вище, різко підвищується продукція антитіл до фосфоліпідів, що призводить до розвитку антифосфоліпідного синдрому.

Антитіла до фосфоліпідів негативно впливають на певні структури організму людини, а саме:

• ендотеліоцити (клітини ендотелію): знижують у них синтез простацикліну, що розширює судини та перешкоджає агрегації тромбоцитів; пригнічують активність тромбомодуліну, речовини білкової природи, що має антитромботичний ефект; гальмують вироблення факторів, що перешкоджають згортанню, та ініціюють синтез та вивільнення речовин, що сприяють агрегації тромбоцитів;
• тромбоцити: антитіла взаємодіють з цими клітинами, стимулюючи утворення речовин, що посилюють агрегацію тромбоцитів, а також сприяють швидкому руйнуванню тромбоцитів, що спричиняє тромбоцитопенію;
• гуморальні компоненти системи згортання крові: знижують концентрацію в крові речовин, що перешкоджають її згортанню, а також послаблюють активність гепарину.

В результаті описаних вище ефектів кров набуває підвищеної здатності до згортання: у судинах, що забезпечують кров'ю різні органи, утворюються тромби, органи зазнають гіпоксії з розвитком відповідної симптоматики.

Клінічні ознаки антифосфоліпідного синдрому

Венозний тромбоз може бути однією з ознак антифосфоліпідного синдрому.

З боку шкіри можуть визначатися такі зміни:

• судинна мережа на верхніх та нижніх кінцівках, частіше – на кистях, добре помітна при охолодженні – сітчасте ліведо;
• висипання у вигляді точкових крововиливів, що нагадують зовні васкуліт;
• підшкірні гематоми;
• крововиливу в ділянці піднігтьового ложа (так званий, «симптом скалки»);
• омертвіння ділянок шкіри області дістальних відділів нижніх кінцівок – кінчиків пальців;
• почервоніння шкіри долонь та підошв: підошовна та долонна еритема;
• підшкірні вузлики.

Для поразки судин кінцівок характерні такі прояви:

• хронічна ішемія внаслідок порушень струму крові нижче місця, закупореного тромбом: кінцівка холодна на дотик, пульс нижче місця тромбозу різко ослаблений, м'язи – атрофовані;
• гангрена: омертвіння тканин кінцівки внаслідок тривалої ішемії їх;
• глибоких або поверхневих вен кінцівок: біль у ділянці кінцівки, різка набряклість, порушення її функції;
• : супроводжуються вираженим больовим синдромом, підвищенням температури тіла, ознобом; по ходу вени визначається почервоніння шкіри та болючі ущільнення під нею.

У разі локалізації тромбу у великих судинах можуть визначатися:

• синдром дуги аорти: тиск на верхніх кінцівках різко підвищений, діастолічний («нижній») тиск на руках і ногах значно відрізняється, на аорті при аускультації визначається шум;
• синдром верхньої порожнистої вени: набряклість, посиніння, розширення підшкірних вен особи, шиї, верхньої половини тулуба та верхніх кінцівок; можуть визначатися , стравоходу, трахеї або бронхів;
• синдром нижньої порожнистої вени: виражені, розлиті болі в області нижніх кінцівок, паху, сідниць, черевної порожнини; ; розширені підшкірні вени.

З боку кісткової тканиниможуть відзначатися такі зміни:

• асептичний некроз кістки: омертвіння ділянки кісткової тканини в ділянці суглобової поверхні кістки; найчастіше відзначається в області головки стегнової кістки; проявляється больовим синдромом невизначеної локалізації, атрофією, що належать до області ураження м'язів, порушенням рухів у суглобі;
• оборотний, не пов'язаний із прийомом глюкокортикоїдів: проявляється больовим синдромом в області ураження, за відсутності факторів, які могли б їх спровокувати.

Проявами антифісфоліпідного синдрому з боку органу зору можуть бути:

• атрофія зорового нерва;
• крововиливи у сітківку;
• тромбоз артерій, артеріол або вен сітківки;
• ексудація (виділення запальної рідини) внаслідок закупорки артеріол сітківки тромбом.

Всі ці стани виявляються тією чи іншою мірою порушеннями зору, що мають оборотний або незворотний характер.

З боку нирок прояви антифосфоліпідного синдрому можуть бути такі:

• : супроводжується різким болем у попереку, зниженням діурезу, наявністю; у ряді випадків протікає безсимптомно або з мінімальними клінічними проявами;
• тромбоз ниркової артерії: раптово виникають різкі болі в ділянці попереку, нерідко супроводжуються нудотою, блюванням, зниженням діурезу;
• ниркова тромботична мікроангіопатія – утворення мікротромбів у клубочках – з подальшим розвитком.

При локалізації тромбів у судинах надниркових залоз може розвинутись гостра або хронічна надниркова недостатність, а також визначатися крововиливи та інфаркти в ділянці ураженого органу.

Поразка тромбами нервової системи проявляється, як правило, такими станами:

• ішемічний інсульт: супроводжується слабкістю, парезами або паралічами скелетної мускулатури;
• мігрень: характеризується інтенсивними нападами болями в одній половині голови, що супроводжуються і блювотою;
• постійними болісними;
• психіатричними синдромами.

При ураженні тромбами судин серця визначаються:

• і (приступи загрудинних болів, що супроводжуються);
• артеріальна гіпертензія.

У разі тромбозу судин печінки можливі її інфаркти, синдром Бадда-Кіарі, вузлова регенераторна гіперплазія.

Дуже часто при антифосфоліпідному синдромі відзначається усіляка акушерська патологія, але про неї буде сказано нижче в окремому підрозділі статті.

Діагностика антифосфоліпідного синдрому

У крові таких хворих можуть виявлятися антитіла до кардіоліпіну.

У 1992 році було запропоновано клінічні та біологічні діагностичні критерії антифосфоліпідного синдрому. До клінічних критеріїв відносяться:

• звичне невиношування вагітності;
• артеріальні тромбози;
• венозні тромбози;
• ураження шкіри - сітчасте ліведо;
• в області гомілок;
• знижений рівень тромбоцитів у крові;
• ознаки.

До біологічних критеріїв належить підвищений рівеньантитіл до фосфоліпідів – IgG або IgM.

Вірогідним діагноз «антифосфоліпідний синдром» вважають, якщо у пацієнта є 2 і більше клінічних та біологічний критерій. В інших випадках цей діагноз можливий або не підтверджений.

У загальному аналізі крові можуть бути виявлені такі зміни:

• підвищена ШОЕ;
• знижений рівень тромбоцитів (не більше 70-120*10 9 /л);
• підвищений вміст лейкоцитів;
• іноді – ознаки гемолітичної анемії.

У біохімічному аналізі крові буде виявлено:

• підвищення рівня гамма-глобуліну;
• при хронічній нирковій недостатності – підвищений рівень сечовини та креатиніну;
• у разі уражень печінки – підвищений вміст АлАТ та АсАТ, лужної фосфатази, ;
• збільшення АЧТВ в аналізі на згортання крові.

Також можуть бути проведені специфічні імунологічні дослідження крові, у яких визначаються:

• антитіла до кардіоліпіну, особливо IgG у високій концентрації;
• вовчаковий антикоагулянт (нерідкі хибнопозитивні або хибнонегативні реакції);
• при гемолітичній анемії – антитіла до еритроцитів (позитивна реакція Кумбса);
• хибнопозитивна реакція Вассермана;
• збільшене число Т-хелперів та В-лімфоцитів;
• антинуклеарний фактор або антитіла до ДНК;
• кріоглобуліни;
• позитивний ревматоїдний фактор

Лікування антифосфоліпідного синдрому

У лікуванні цього захворювання можуть бути використані препарати наступних груп:

1. Антиагреганти та антикоагулянти непрямої дії: аспірин, пентоксифілін, варфарин.
2. (у разі антифосфоліпідного синдрому, що розвинувся на фоні): преднізолон; можливе поєднання з імуносупресорами: Циклофосфамідом, Азатіоприном.
3. Амінохінолінові препарати: Делагіл, Плаквеніл.
4. Селективні нестероїдні протизапальні препарати: Німесулід, Мелоксикам, Целекоксиб.
5. При акушерській патології: імуноглобулін внутрішньовенно.
6. Вітаміни групи Ст.
7. Препарати поліненасичених жирних кислот (Омакор).
8. Антиоксиданти (Мексикор).

У поєднанні з антикоагулянтною терапією у ряді випадків використовують плазмаферез.

Широкого застосування на сьогоднішній день не отримали, але є досить перспективними у лікуванні антифосфоліпідного синдрому препарати наступних груп:

• моноклональні антитіла до тромбоцитів;
• антикоагулянтні пептиди;
• інгібітори апоптозу;
• препарати системної ензимотерапії: Вобензим, Флогензим;
• цитокіни: в основному, Інтерлейкін-3.

Для запобігання повторним тромбозам використовують непрямі антикоагулянти (варфарин).

У разі вторинної природи антифосфоліпідного синдрому його лікування проводять на тлі адекватної терапії основного захворювання.

Антифосфоліпідний синдром та вагітність

У 40% жінок із повторними випадками внутрішньоутробної загибелі плода причиною їх є саме антифосфоліпідний синдром. Тромби закупорюють судини плаценти, внаслідок чого плід відчуває нестачу поживних речовин та кисню, розвиток його уповільнюється, і в 95% випадків незабаром він гине. Крім того, дане захворювання матері може призвести до відшарування плаценти або розвитку вкрай небезпечного стану, як для плода, так і для майбутньої матері - пізнього гестозу.

Клінічні прояви антифосфоліпідного синдрому при вагітності такі самі, як і поза цим періодом. Ідеально, якщо це захворювання було виявлено у жінки ще до настання вагітності: у цьому випадку при адекватних рекомендаціях лікарів та старанності жінки ймовірність народження здорової дитини велика.

Насамперед, вагітність слід планувати після того, як в результаті лікування нормалізуються показники крові.

З метою контролю стану плаценти та кровообігу плода неодноразово у період вагітності жінка проходить таке дослідження, як ультразвукова доплерометрія. Крім цього, з метою запобігання тромбоутворенню в судинах плаценти і взагалі, 3-4 рази за вагітність їй призначають курс препаратів, що покращують процеси обміну речовин: вітаміни, мікроелементи, антигіпоксанти та антиоксиданти.

Якщо антифосфоліпідний синдром діагностовано після зачаття, жінці може бути введений імуноглобулін або гепарин у невеликих дозах.

Прогноз

Прогноз при антифосфоліпідному синдромі неоднозначний і безпосередньо залежить як від своєчасності початку та адекватності терапії, так і від дисциплінованості хворого, від дотримання ним усіх приписів лікаря.

До якого лікаря звернутися

Лікування антифосфоліпідного синдрому проводить лікар-ревматолог. Оскільки більшість випадків хвороби пов'язані з патологією вагітності, у терапії бере участь акушер-гінеколог. Оскільки хвороба вражає багато органів, потрібна консультація відповідних фахівців – невролога, нефролога, офтальмолога, дерматолога, судинного хірурга, флеболога, кардіолога.

Для цитування:Насонов Є.Л. АНТИФОСФОЛІПІДНИЙ СИНДРОМ: ДІАГНОСТИКА, КЛІНІКА, ЛІКУВАННЯ // РМЗ. 1998. №18. С. 4

Подано дані про епідеміологію, етіологію та патогенез антифосфоліпідного синдрому, розглянуто різні варіанти цього захворювання. Надано рекомендації щодо профілактики повторних тромбозів.

Папір зображений на епідемії, етіології, і pathogenesis of antiphospholipid syndrome, розглядає різні типи disease, і дії recommendations on prevention of rethromboses.

О.Л. Насонов - Кафедра ревматології ММА ім.І.М. Сєченова
Ye.L. Nasonov - Department of Rheumatology, I.M. Sechenov Moscow Medical Academy

І Вивчення антифосфоліпідних антитіл (АФЛА) почалося ще в 1906 р., коли Вассерман був розроблений серологічний метод діагностики сифілісу (реакція Вассермана). На початку 40-х років було виявлено, що основним компонентом, з яким реагують антитіла (реагини) в реакції Вассермана, є негативно заряджений фосфоліпід (ФЛ) кардіоліпін. На початку 50-х років у сироватках хворих на системний червоний вовчак (ВКВ) виявили циркулюючий інгібітор згортання крові, який був названий вовчаковий антикоагулянтом (ВА). Незабаром увагу дослідників привернув той факт, що за ВКВ продукція ВА супроводжується не кровоточивістю, а парадоксальним збільшенням частоти тромботичних ускладнень. Розробка методів радіоімунологічного (1983) та імуноферментного аналізу (ІФА) для визначення антитіл до кардіоліпіну (АКЛ) сприяла розширенню досліджень щодо ролі АФЛА при захворюваннях людини. Виявилося, що АФЛА є серологічним маркером своєрідного симптомокомплексу, що включає венозні та/або артеріальні тромбози, різні формиакушерської патології (насамперед звичне невиношування вагітності), тромбоцитопенію, а також інші різноманітні неврологічні, шкірні, серцево-судинні, гематологічні порушення. У 1986 р. G. Hughes та співавт. запропонували позначати цей симптомокомплекс як антифосфоліпідний синдром (АФС). У 1994 р. на VI міжнародному симпозіумі по АФЛА було запропоновано називати АФС синдромом Hughes, на ім'я англійського ревматолога, який вперше описав його і зробив найбільший внесок у розробку цієї проблеми.

Діагностичні критерії та клінічні варіанти АФС

Діагностика АФС заснована на певних поєднаннях клінічних ознакта титрів АФЛА (табл. 1) .
Виділяють такі основні форми АФС:
. АФС у хворих з достовірним діагнозом ВКВ (вторинний АФС);
. АФС у хворих з вовчаково-подібними проявами;
. первинний АФС;
. катастрофічний” АФС (гостра дисемінована коагулопатія/васкулопатія) із гострим мультиорганним тромбозом;
. інші мікроангіопатичні синдроми (тромботична тромбоцитопенічна пурпура/гемолітикоуремічний синдром); HELLP-синдром (гемоліз, підвищення активності печінкових ферментів, зниження вмісту тромбоцитів, вагітність); ДВЗ-синдром; гіпопротромбінемічний синдром;
. серонегативний АФС.
Течія АФС, тяжкість та поширеність тромботичних ускладнень непередбачувані та здебільшого не корелюють зі зміною титрів АФЛА та активністю ВКВ (при вторинному АФС). В одних хворих АФС проявляється переважно венозними тромбозами, в інших – інсультом, у третіх – акушерською патологією або тромбоцитопенією. Вважають, що приблизно половина хворих на АФС страждає на первинну форму захворювання. Проте питання нозологічної самостійності первинного АФС остаточно не зрозумілий. Є дані у тому, що первинний АФС іноді то, можливо варіантом початку ВКВ. Навпаки, у деяких хворих із класичною ВКВ у дебюті надалі на перший план можуть виходити ознаки АФС.

Таблиця 1. Діагностичні критерії АФС

Клінічні	Лабораторні
Венозний тромбоз	IgG АКЛ (помірний/високий титр)
Артеріальний тромбоз	IgM АКЛ (помірний/високий титр)
Звичне невиношування вагітності	Позитивний ВА-тест
Тромбоцитопенія
П р і м е ч а н ня.Для встановлення діагнозу АФС необхідна наявність принаймні однієї (будь-якої) клінічної та однієї (будь-якої) лабораторної ознаки; АФЛА повинні виявлятись не менше двох разів протягом 3 міс.

Епідеміологія

Поширеність АФС у популяції невідома. АКЛ виявляються у сироватці у 2 – 4% (у високому титрі – менш ніж у 0,2% пацієнтів), частіше літнього, ніж молодого віку. АФЛА іноді виявляються у хворих на запальні, аутоімунні та інфекційні захворювання (ВІЛ-інфекція, гепатит С та ін.), у пацієнтів зі злоякісними новоутвореннями, на фоні прийому лікарських препаратів (оральні контрацептиви, психотропні засоби та ін.). Захворювання частіше розвивається у молодому віці, ніж у літньому, описане у дітей і навіть у новонароджених. У загальній популяції АФС найчастіше виявляється у жінок. Однак серед хворих на первинний АФС відзначається збільшення частки чоловіків. Клінічні прояви АФС розвиваються у 30% хворих з ВА та у 30 - 50% хворих, які мають помірний або високий рівень IgG та АКЛ. АФЛА виявлено у 21% хворих молодого віку, які перенесли ІМ, і у 18 - 46% перенесли інсульт, у 12 - 15% жінок з рецидивуючими спонтанними абортами, приблизно у третини хворих на ВКВ. У разі виявлення АФЛА при ВКВ ризик розвитку тромбозів збільшується до 60 – 70%, а за їх відсутності – знижується до 10 – 15%.

Таблиця 2. Основні клінічні прояви АФС

Артеріальна оклюзія	Гангрена кінцівок, інсульт, оклюзія аорти, інфаркти внутрішніх органів
Венозна оклюзія	Периферичний венозний тромбоз, венозний тромбоз внутрішніх органів, включаючи синдром Бадда – Кіарі, тромбоз портальних вен та наднирникову недостатність
Невиношування вагітності	Рецидивні незрозумілі спонтанні аборти в I триместрі або втрата плода у II - III триместрі; HELLP-синдром.
Гематологічні ускладнення	Тромбоцитопенія, Кумбс-позитивна гемолітична анемія, тромботична мікроангіопатична гемолітична анемія
Шкірні прояви	Сітчасте ліведо, виразки гомілки та ін.
Неврологічні (не пов'язані з інсультом)	Хорея, судоми, ішемія мозку, синдром, що нагадує розсіяний склероз, мігрень
Ниркові порушення	Ниркова недостатність, АГ
Поразки серця	Поразка клапанів серця, інфаркт міокарда, внутрішньосерцевий тромбоз
Кісткові порушення	Асептичний некроз, транзиторний остеопороз (?)
Катастрофічний АФС	Ниркова недостатність з артеріальною гіпертензією, легенева недостатність, неврологічні порушення, респіраторний дистрес-синдром, периферична гангрена

Етіологія та патогенез

Причин АФС невідомі. Підвищення рівня (як правило, транзиторне) АФЛА спостерігається на тлі широкого спектру бактеріальних та вірусних інфекцій, але тромботичні ускладнення у хворих на інфекції розвиваються рідко. Це визначається відмінностями в імунологічних властивостях АФЛА у хворих на АФС та інфекційними захворюваннями. Тим не менш, припускають, що розвиток тромботичних ускладнень в рамках АФС може бути пов'язаний з латентною інфекцією. Відзначено підвищення частоти виявлення АФЛА в сім'ях хворих на АФС, описані випадки АФС (частіше первинного) у членів однієї сім'ї та певний зв'язок між гіперпродукцією АФЛА та носієм деяких антигенів головного комплексу гістосумісності, а також генетичними дефектами комплементу.
АФЛА - гетерогенна популяція антитіл, що реагують з широким спектром фосфоліпідів та фосфоліпідзв'язуючих білків. Взаємодія АФЛА з фосфоліпідами є складним феноменом, у реалізації якого важливу роль відіграють так звані кофактори. Встановлено, що АКЛ зв'язуються з кардіоліпіном у присутності "АКЛ кофактора", який був ідентифікований як b 2 -глікопротеїн I (b 2 -ГПІ). b 2 -ГПI - глікопротеїн з мол. масою 50 кД, присутній у нормальній плазмі концентрації приблизно 200 мкг/мл і циркулюючий в асоціації з ліпопротеїнами (він також позначається як аполіпопротеїн Н). Він має природну антикоагулянтну активність. Антитіла, присутні у сироватці хворих на АФС, насправді розпізнають антигенні детермінанти не аніонних фосфоліпідів (кардіоліпін), а конформаційні епітопи (“неоантиген”), що формуються у процесі взаємодії b 2 -ДПІ з фосфоліпідами. Навпаки, у сироватці хворих на інфекційні захворювання присутні головним чином антитіла, що реагують з фосфоліпідами без b 2 -ДПІ.
АФЛА мають здатність перехресно реагувати з компонентами судинного ендотелію, включаючи фосфатидилсерин (аніонний фосфоліпід) та інші негативно заряджені молекули (судинний гепарансульфат протеоглікана, хондроетинсульфатний компонент тромбомодуліну). АФЛА пригнічують синтез простацикліну клітинами судинного ендотелію, стимулюють синтез фактора Віллебранда, індукують активність тканинного фактора ендотеліальними клітинами (ЕК), стимулюють прокоагулянтну активність, інгібують гепаринзависимую активацію антитромбіну III і гепаринопосредованное утворення ЕК. Передбачається, що особливо важливу роль у процесі взаємодії АФЛА та ЕК відіграє b 2 -ДПІ. b 2 -ГПІ-залежне зв'язування АФЛА та ЕК призводить до активації ендотелію (гіперекспресії клітинних молекул адгезії, збільшення прилипання моноцитів до поверхні ендотелію), що індукує апоптоз ЕК, що у свою чергу збільшує прокоагулянтну активність ендотелію. Мішенню для АФЛА можуть бути окремі білки, що регулюють коагуляційний каскад, такі як білок С, білок S і тромбомодулін, що експресуються на мембрані ЕК.

Клінічні прояви

Оскільки в основі судинної патології при АФС лежить незапальна тромботична васкулопатія, що стосується судин будь-якого калібру і локалізації, від капілярів до великих судин, включаючи аорту, спектр клінічних проявівнадзвичайно різноманітний. В рамках АФС описано патологію ЦНС, серцево-судинної системи, порушення функції нирок, печінки, ендокринних органів, шлунково-кишкового тракту (ШКТ) З тромбозом судин плаценти схильні пов'язувати розвиток деяких форм акушерської патології (табл. 2) .
Характерною особливістю АФС є часте рецидивування тромбозів. Примітно, що якщо першим проявом АФС був артеріальний тромбоз, то в подальшому більшість хворих спостерігалися артеріальні тромбози, а у хворих першим венозним тромбозом рецидивують венозні.
Венозний тромбоз є найчастішим проявом АФС. Тромби зазвичай локалізуються у глибоких венах нижніх кінцівок, але нерідко у печінкових, портальних венах, поверхневих та інших венах. Характерні повторні емболії з глибоких вен нижніх кінцівок у легені, що іноді призводять до легеневої гіпертензії. АФС (частіше первинний, ніж вторинний) – друга за частотою причина синдрому Бадда – Кіарі. Тромбоз центральної вени надниркових залоз може призводити до надниркової недостатності.
Тромбоз внутрішньомозкових артерій, що призводить до інсульту та транзиторних ішемічних атак, - найчастіша локалізація артеріального тромбозу при АФС. Рецидивні ішемічні мікроінсульти іноді протікаютьбез яскравих неврологічних порушень і можуть маніфестувати судомним синдромом, мультиінфарктною деменцією (що нагадує хворобу Альцгеймера), психічними порушеннями. Варіантом АФС є синдром Снеддон. Це поняття включає рецидивні тромбози мозкових судин, сітчасте ліведо, а також артеріальну гіпертензію (АГ). Описані інші неврологічні порушення, у тому числі мігренозний головний біль, епілептиформні напади, хорея, поперечний мієліт, які, однак, не завжди можна пов'язати з судинним тромбозом. Іноді неврологічні порушення при АФС нагадують такі при розсіяному склерозі.
Однією з частих кардіологічних ознак АФС є ураження клапанів серця, яке варіює від мінімальних порушень, що виявляються лише при ехокардіографічному дослідженні (невелика регургітація, потовщення стулок клапанів), до тяжких вад серця (стеноз або недостатність мітрального, рідше аортального або трикуспідального клапанів). У деяких хворих швидко розвивається дуже тяжке ураження клапанів з вегетацією, зумовленою тромботичними нашаруваннями, які не відрізняються від інфекційного ендокардиту. Вегетації на клапанах, особливо якщо вони поєднуються з геморагіями в піднігтьове ложе та пальцями у вигляді “барабанних паличок”, ускладнюють диференціальну діагностикуз інфекційним ендокардитом Описано розвиток серцевих тромбів, що імітують міксому серця. Тромбоз коронарних артерій є однією з можливих локалізацій артеріального тромбозу, пов'язаного із синтезом АФЛА. Іншою формою коронарної патології при АФС є гострий або хронічний рецидивуючий тромбоз дрібних внутрішньоміокардіальних коронарних судин, що розвивається без ознак запального або атеросклеротичного ураження основних гілок коронарних артерій. Вважають, що цей процес може вести до патології міокарда, що нагадує кардіоміопатію з ознаками регіонарного або загального порушення скоротливості міокарда та гіпертрофією лівого шлуночка.
Частим ускладненнямАФС є АГ, яка може бути лабільною, нерідко асоціюється з сітчастим ліведо та ураженням церебральних артерій у рамках синдрому Снеддона, або стабільної, злоякісної, що виявляється симптомами гіпертонічної енцефалопатії. Розвиток АГ при АФС може бути пов'язано з багатьма причинами, у тому числі з тромбозом ниркових судин, інфарктом нирок, тромбозом черевного відділу аорти (псевдокоарктація) та інтрагломерулярним тромбозом нирок. Відзначено зв'язок між гіперпродукцією АФЛА та розвитком фібром'язової дисплазії ниркових артерій.
Поразка нирок при АФС пов'язана з внутрішньоклубочковим мікротромбозом і визначається як “ниркова тромботична мікроангіопатія”. Вважають, що клубочковий мікротромбоз є причиною розвитку гломерулосклерозу, що веде до порушення функції нирок.
Рідкісним ускладненням АФС є тромботична легенева гіпертензія, пов'язана як з рецидивуючими венозними емболіями, так і з місцевим (in situ) тромбозом легеневих судин. При обстеженні хворих з первинною легеневою гіпертензією нами виявлено збільшення рівня АФЛА лише у хворих з венооклюзивною хворобою та тромбуванням легеневих судин. Описано кілька хворих з первинним АФС, у яких ураження легень характеризувалося альвеолярними геморагіями, легеневим капіляритом та мікросудинним тромбозом аж до розвитку “шокової” легені.
Одним з найбільш характерних ознакАФС є акушерською патологією: звичне невиношування вагітності, рецидивні спонтанні аборти, внутрішньоутробна загибель плода, прееклампсія. Серед жінок із АФС частота акушерської патології сягає 80%. Втрата плода може наступати у будь-які терміни вагітності, але дещо частіше у І триместрі, ніж у ІІ та ІІІ. Крім того, синтез АФЛА асоціюється і з іншими формами акушерської патології, у тому числі з пізнім гестозом, прееклампсією та еклампсією, затримкою внутрішньоутробного розвитку плода передчасними пологами. Описано розвиток тромботичних ускладнень у новонароджених матерів з АФС, що свідчить про можливість трансплацентарної передачі АФЛА.
Поразка шкіри при АФС характеризується різноманітними клінічними проявами, такими як сітчасте ліведо, шкірні виразки, псевдоваскулітні та васкулітні ураження. Описано підвищення рівня АФЛА при хворобі Дего – дуже рідкісної системної васкулопатії, що виявляється поширеними тромбозами шкіри, ЦНС та ШКТ.
Типовою гематологічною ознакою АФС є тромбоцитопенія. Зазвичай кількість тромбоцитів знижується помірно (70 000 – 100 000/мм 3 ) і не потребує спеціального лікування. Розвиток геморагічних ускладнень спостерігається рідко і, як правило, пов'язане із супутнім дефектом специфічних факторів зсідання крові, патологією нирок або передозуванням антикоагулянтів. Нерідко спостерігається Кумбс-позитивна гемолітична анемія, рідше зустрічається синдром Еванса (поєднання тромбоцитопенії та гемолітичної анемії).

Диференційна діагностика

Диференціальна діагностика АФС проводиться з широким колом захворювань, що протікають із судинними порушеннями, насамперед із системними васкулітами. Необхідно підкреслити, що при АФС спостерігається дуже велика кількість клінічних проявів (псевдосиндромів), які можуть імітувати васкуліти, інфекційний ендокардит, пухлини серця, розсіяний склероз, гепатит, нефрит та ін. З іншого боку, АФС може поєднуватися з різними захворюваннями, наприклад c системними васкулітами. АФС повинен бути запідозрений у випадках розвитку тромботичних порушень (особливо множинних, рецидивуючих, з незвичайною локалізацією), тромбоцитопенії та акушерської патології у пацієнтів молодого та середнього віку, а також при нез'ясовному тромбозі у новонароджених, у разі некрозу шкіри на фоні лікування. хворих з подовженим АЧТВ при скринінговому дослідженні

Профілактика, лікування

Профілактика повторних тромбозів при АФС є складною проблемою. Це з неоднорідністю патогенетичних механізмів, що у основі АФС, поліморфізмом клінічних проявів, відсутністю достовірних клінічних і лабораторних показників, дозволяють прогнозувати рецидивування тромботичних порушень. Вважають, що ризик рецидивування тромбозів особливо високий у хворих молодого віку з персистуючим. високим рівнемАКЛ або ВА, за наявності рецидивуючих тромбозів та/або акушерської патології в анамнезі та інших факторів ризику тромботичних порушень (АГ, гіперліпідемія, куріння, прийом оральних контрацептивів), при високій активності патологічного процесу (при ВКВ).
Хворим на АФС призначають антикоагулянти непрямої дії та антиагреганти (низькі дози аспірину), які широко використовуються для профілактики тромбозів, не пов'язаних з АФС. Проте ведення хворих на АФС має свої особливості. Це в першу чергу пов'язано з дуже високою частотою рецидивування тромбозів. добу). Ці пацієнти вимагають ретельного динамічного спостереження, оскільки ризик тромботичних ускладнень вони дуже високий.
У хворих як вторинним, так і первинним АФС, лікованих високими дозами непрямих антикоагулянтів (краще варфарин), що дозволяють підтримувати стан гіпокоагуляції на рівні міжнародного нормалізованого відношення (МНО) більше 3, відзначалося достовірне зниження частоти рецидивації тромботичних ускладнень. Однак, використання високих доз непрямих антикоагулянтів асоціюється зі збільшенням ризику кровотеч. Наприклад, підвищення МНО на кожну одиницю асоціюється із 42% збільшенням частоти кровотеч. Крім того, у хворих на АФС часто спостерігаються спонтанні коливання МНО, що суттєво ускладнює використання цього показника для моніторингу лікування варфарином. Є дані про те, що лікування непрямими антикоагулянтами (варфарином) у дозі, що дозволяє підтримувати МНО в межах 2,0 - 2,9, так само ефективне для профілактики рецидивування тромбозів, як і терапія вищими дозами препарату (МНО 3,0 - 4). ,5). Лікування глюкокортикоїдами та цитотоксичними препаратами, як правило, неефективне, за винятком випадків катастрофічного АФС. Більш того, деякі попередні результати вказують на те, що тривала кортикостероїдна терапія може збільшувати ризик рецидиву тромбозів.
Помірна тромбоцитопенія, що нерідко спостерігається при АФС, як правило, не потребує лікування або коригується невеликими дозами глюкокортикоїдів. Іноді при резистентних до глюкокортикоїдів формах тромбоцитопенії ефективними є низькі дози аспірину, дапсон, даназол, хлорохін, варфарин. У хворих з тромбоцитопенією в межах 50 - 100.109/л можна використовувати невеликі дози варфарину, а суттєве зниження рівня тромбоцитів диктує необхідність призначення глюкокортикоїдів або внутрішньовенного імуноглобуліну. Використання варфарину під час вагітності протипоказане, оскільки це призводить до розвитку варфаринової ембріопатії, що характеризується порушенням росту епіфізів та гіпоплазією носової перегородки, а також неврологічними порушеннями. Лікування середніми/високими дозами глюкокортикоїдів не показано через розвиток побічних реакцій як у матері (синдром Кушінг, АГ, діабет), так і у плода. Лікування гепарином в дозі 5000 Од 2 - 3 рази на день у поєднанні з низькими дозами аспірину у жінок зі звичним невиношуванням вагітності дозволяє підвищити частоту успішних пологів приблизно в 2 - 3 рази і суттєво перевищує ефективність гормональної терапії. Однак необхідно мати на увазі, що тривала гепаринотерапія (особливо у поєднанні з глюкокортикоїдами) може призводити до розвитку остеопорозу. Повідомляється про ефективність плазмаферезу, внутрішньовенного введення імуноглобуліну, препаратів простацикліну, фібринолітичних препаратів, препаратів риб'ячого жиру у жінок з акушерською патологією. Антималярійні препарати, які широко використовуються для лікування ВКВ та інших запальних ревматичних захворювань, поряд із протизапальною дією володіють антитромботичною (пригнічують агрегацію та адгезію тромбоцитів, зменшують розмір тромбу) та гіполіпідемічною активністю. Є дані про зниження частоти тромботичних ускладнень у хворих на АФС, які отримують гідроксихлорохін.
Великі надії покладають на використання низькомолекулярного гепарину, а також на впровадження нових методів антикоагулянтної терапії, що ґрунтуються на використанні аргіналів, гіруїдинів, антикоагулянтних пептидів, антитромбоцитарних агентів (моноклональні антитіла до тромбоцитів, RGD-пепти).

Література:

1. Hughes GRV. The antiphospholipid syndrome: ten years on. Lancet 1993; 324: 341-4.
2. Калашникова Л.А., Насонов Є.Л., Стоянович Л.З., та співавт. Синдром Снеддону та первинний антифосфоліпідний синдром. Терапевт. архів. – 1993. – 3. – С. 64.
3. Насонов Є.Л. Антифосфоліпідний синдром: клінічна та імунологічна характеристика. Клин. медицини. – 1989. – 1. – С. 5-13.
4. Насонов Є.Л., Карпов Ю.А., Алекберова З.С., та співавт. Антифосфоліпідний синдром: кардіологічні аспекти. Терапевт. архів. – 1993. – 11. – С. 80.
5. Насонов Є.Л., Баранов А. А., Шилкіна Н.П., Алекберова З.С. Патологія судин при антифосфоліпідному синдромі. Москва-Ярославль. – 1995. – С. 162.
6. Asherson RA, Cervera R, Piette JC, Shoenfeld Y. Antiphospholipid syndrome: history, definition, classification, and different ial diagnosis.

Патологічне утворення антитіл до власних мембран клітин, а саме їхнього головного компоненту – фосфоліпідів, названо антифосфоліпідним синдромом (АФС). Він може бути тромбозом судин, підвищенням тиску крові, пороками серцевих клапанів.

Для жінок дітородного віку небезпека виникає при вагітності: звичні викидні, токсикоз, мертвонародження. Для лікування використовують препарати, що знижують, часто терапія проводиться довічно.

📌 Читайте у цій статті

Що таке антифосфоліпідний синдром

Захворювання, при якому виникає аутоімунне порушення згортання крові через антифосфоліпідний синдром, протікає з утворенням згустків крові як у венозних, так і артеріальних судинах. При цьому відзначається ураження магістральних стовбурів та дрібних капілярних гілок.

Порушення торкаються нервової системи, шкіри, складу крові.. Під час виношування дитини у жінок виникають тяжкі токсикози аж до еклампсії (судоми, білок у сечі, гіпертензія), це призводить до частого мимовільного переривання вагітності.

Антитіла до клітинних фосфоліпідів роблять такі дії:

• знижують вироблення простацикліну, який має антиагрегантні та судинорозширюючі властивості;
• знижують фібринолітичні властивості крові;
• сприяють об'єднанню тромбоцитів та руйнуванню їх фагоцитами;
• пригнічують антизгортаючі фактори.

Причини розвитку

Точний фактор, який змінює роботу імунної системи, невідомий. Але є патологічні стани, при яких підвищується вміст антифосфоліпідних антитіл:

• гепатит вірусного походження,
• зараження ВІЛ,
• мононуклеоз,
• малярія,
• Червона вовчанка,
• ревматоїдний поліартрит,
• прийом психотропних медикаментів, протизаплідних пігулок.

Виявлено гени, носії яких страждають на АФС. Тому схильність до підвищеного утворення антитіл проти мембранних фосфоліпідів передається у спадок.

Симптоми наявності

Закупорка вен при АФС відноситься до найпоширенішого прояву. При цьому можуть тромбуватися вени кінцівок, печінкові, легеневі, сітчастої оболонки очей.Артерії уражаються рідше, але провокують не менш тяжкі наслідки:

• напади порушення мозкового кровообігу;
• інсульт ішемічного типу;
• завзятий головний біль, мігрень;
• судоми;
• зниження слуху;
• пошкодження очного нерва, падіння гостроти зору;
• деменція, розлади психіки.

Порушення роботи серця може проявитися у вигляді утворення тромбу в порожнині міокарда, міокардіопатії або легеневої гіпертензії. . Поразка клапанів варіює від незначного зворотного потоку крові або недостатності з вираженими гемодинамічними змінами. Крім цього відзначаються такі патологічні ознаки:

• поява білка у сечі;
• нефропатія;
• недостатність функції нирок;
• збільшена печінка;
• тромбоз вен печінки;
• закупорка судин кишечника з сильним болем у животі, чергуванням запорів та проносів;
• кровотечі із травного тракту;
• почервоніння стоп та підошв;
• гангрена пальці.

Порушення імунної реакціїорганізму проявляється зниженням вмісту тромбоцитів у крові,. Руйнування головки кістки – це причина больового синдромуу тазостегновому суглобі та утруднень при ходьбі. Часто із синдромом аутоімунного пошкодження клітинної мембрани стикаються акушери. Він призводить до викиднів, гальмує ріст плода, спричиняє кисневе голодування через недостатність фетоплацентарного кровотоку.

Види

Залежно від особливостей початку та течії виділено варіанти АФС. Вони у деяких випадках визначають тактику лікування.

Дивіться на відео про антифосфоліпідний синдром:

Первинний та вторинний

Якщо синдром виникає за відсутності факторів, які можуть провокувати його розвиток, то така патологія називається первинною або ідіопатичною. Вторинний процес починається на тлі аутоімунного захворювання, злоякісного новоутворення.

Гострий та хронічний

При гострому перебігу захворювання титр антифосфоліпідних антитіл наростає протягом півроку, а потім змінюється тривалим періодом ремісії. При хронічному (переважна форма) патологія триває роками, за відсутності причин, на які можна було б вплинути.

Виділяють також катастрофічний варіант - це гостре порушення згортання активності крові, при якому одночасно тромбуються судини декількох внутрішніх органів, має тяжкий перебіг з несприятливим прогнозом.

Інші

Серед нетипових форм синдрому відзначають:

• ізольоване зниження тромбоцитів у крові;
• руйнування еритроцитів і натомість ниркової недостатності;
• поширене (дисеміноване) згортання крові в судинах;
• тромбоз у поєднанні із запаленням стінок вен та артерій;
• прихований - при дослідженні крові немає підвищеного титру антитіл.

Діагностика пацієнта

Для того, щоб поставити діагноз, враховують анамнез хвороби, особливо акушерський у жінок, скарги пацієнтів та призначають додаткове обстеження, найважливішим з яких є виявлення специфічних антитіл.

Первинне обстеження

За наявності змін на шкірі можна запідозрити АФС. Найчастіше він нагадує васкуліт аутоімунного походження разом із тромбозом вен кінцівок. Характерні ознаки:

У важких випадках може бути гангрена кінчиків пальців рук та ніг, некроз шкірних покривів.При пальпації виявляється збільшена печінка, коли виявляють шуми в серці, пов'язані з руйнуванням клапанного апарату.

Аналізи

Пацієнтів направляють на дослідження крові, яке передбачає такі напрямки:

Про що розкажуть маркери

Критерії діагностики включають тромбоз судин, неблагополучне перебіг гестації та специфічні показники, які називають маркерами АФС. Вони являють собою антитіла до клітинних мембран внутрішньої оболонки артерій, вен, нейронів, тромбоцитів. Для підтвердження АФС, оцінки його ступеня тяжкості та складання прогнозу визначають такі глікопротеїни:

• кардіоліпінові,
• аутоантитіла до бета-глікопротеїну, анексину 5,
• фосфоліпідні,
• вовчаковий антикоагулянт.

Обстеження вагітних

УЗД вагітних

Усім жінкам із діагностованим АФС призначають контроль у динаміці показників згортання крові, УЗД стану плода з допплерографією плацентарної гемодинаміки, кардіотокографію.

Для спостереження за станом судин жінки проходять дослідження кровотоку у шийних, ниркових, очних судинах, ехографію серця, кінцівок, мозкових артерій та вен.

Лікування антифосфоліпідного синдрому

Головним напрямом терапії АФС є запобігання закупорці судин тромбами. Для цього використовують медикаменти, що розріджують кров:

• антикоагулянти прямої дії (Фраксипарин, Клексан, ) та непрямої (Варфарин);
• антиагреганти (Аспірин, Курантіл);
• ангіопротектори (Доксілек, Трентал).

Ці препарати у різних комбінаціях пацієнтами приймаються тривало, найчастіше довічно. При катастрофічному перебігу АФС призначають високі дози Преднізолону або Дексаметазону на додаток до антикоагулянтної терапії, плазмаферез.

Також необхідною умовою успішного проведення терапії є дотримання деяких обмежень:

• фізичні навантаження рекомендовані середньої інтенсивності, низьким рівнемризику травмування;
• не можна перебувати довгий час на сонці, відвідувати лазню чи сауну;
• негативну дію мають авіаперельоти і перебування в нерухомому положенні тривалий час;
• жінкам слід відмовитися від прийому протизаплідних пігулок;
• вагітні перебувають під постійним наглядом лікаря, їм призначають препарати зниження згортання крові.

Дивіться на відео про те, як АФС впливає на жінку під час вагітності:

Прогноз для хворих

У багатьох пацієнтів вдається домогтися ремісії хвороби. ранній діагностиціта правильної терапії. Планування вагітності та лікарський супровід її на всьому продовженні дає надію на народження здорової дитини за дотримання всіх рекомендацій. Несприятливий результат загрожує за таких станів:

• поєднання АФС з колагенозами, особливо із системним червоним вовчаком;
• різке падіння числа тромбоцитів крові;
• наростання титру специфічних антитіл;
• стійке підвищення артеріального тискуз низькою реакцією на медикаменти

Виявитись спадкова тромбофлебія може просто під час вагітності. Вона відноситься до факторів ризику мимовільного аборту. Правильне обстеження, яке містить аналізи крові, маркери, допоможе виявити гени.

Беруться аналізи на васкуліт для добору дозування ліків та ступеня прогресування захворювання. Про що розповість діагностика щодо аналізів крові? Які здають лабораторні та інструментальні при геморагічному васкуліті, щоб його визначити?

Раніше вважалося, що мікроінсульт на ногах залишається непоміченим для хворого. Однак наслідки для чоловіків і жінок можуть виявитися не райдужними в перспективі. Чи можна його перенести на ногах? Які ознаки мікроінсульту?

Виникає вертебробазилярная недостатність і в людей похилого віку, і в дітей віком. Ознаки наявності синдрому - часткова втрата зору, запаморочення, блювання та інші. Може перерости у хронічну форму, а без лікування призвести до інсульту.

Небезпечний життя тромбоз ниркової артерії складно піддається лікуванню. Причини його появи - вади клапанів, удар у живіт, встановлення стенту та інші. Симптоми схожі з гострою нирковою колікою.

Розлади обмінного походження зустрічаються в практиці ендокринологів і не тільки. За характером це різні стани, зокрема пов'язані з надмірною активністю власного імунітету організму людини. Мають місце небезпечні зміни, наскільки залежить від конкретного діагнозу.

Антифосфоліпідний синдром - це патологічний процес, пов'язаний з виробленням спеціальних антитіл до однойменної речовини. Фосфоліпіди входять до структури клітинних мембран, тому порушення призводить до генералізованих розладів у роботі організму. Зокрема, страждає кровоносна система.

«Візитною карткою» синдрому є порушення процесу згортання крові, зміщення його у бік гіперкоагуляції через деструкцію тромбоцитів, якраз тих клітин, які беруть участь у нормальній роботі організму.

Крім того, спостерігається ураження центральної нервової системи, серця, нирок та інших структур. Величезні проблеми виникають на тлі вагітності, можливі викидні та інші небезпечні ускладнення.

Лікування становить певні труднощі. Здебільшого це з неможливістю швидко розпізнати джерело порушення. Проте за грамотної допомоги вдається скоригувати розлад та забезпечити позитивні прогнози.

У основі патологічного процесу лежить група змін. Алгоритм становлення проблеми приблизно такий:

• На організм людини впливає якийсь фактор, що провокує.До таких може відноситися перенесене інфекційне захворювання, вірусне чи бактеріальне, варіантів кілька. Системні розлади запального профілю, але з септичного характеру.

Також вплив токсичного фактора, отруєння солями важких металів, парами інших речовин. Що спричинило початок патологічного процесу - потрібно з'ясовувати за допомогою діагностики.

• В результаті впливу негативного фактора розвивається проблема типу аутоімунної реакції.Вона неправдива, оскільки реальної загрози вже немає. Такий збій може бути різного ступеня тяжкості: від мінімального, який практично не помітний або не має симптомів взагалі до критичних порушень.
• В результаті аутоімунної реакції виробляється велика кількість антитіл до фосфоліпідів.Ці сполуки входять до структури клітин і речовини провокують руйнування мембран, що призводить до катастрофічних наслідків.

Слід зазначити, що майже 3% людей можливе підвищення рівня антитіл без будь-яких проблем зі здоров'ям. Патологією це не вважається, організм справляється з порушенням, але може вказувати на початкові фази розладу, тому ігнорувати таке явище категорично не варто.

• Антитіла до фосфоліпідів спричиняють руйнування клітин за рахунок розчинення зовнішньої мембрани.Страждають усі цитологічні структури без розбору, залежно від того, як циркулюють речовини імунітету.

В результаті синдрому АФС, найбільше зачіпаються тромбоцити, структури головного мозку і центральної нервової системи взагалі, серце, нирки, у вагітних під удар потрапляє плацента, виникає величезна небезпека для плода.

Зрештою, така реакція призводить до порушення роботи всього тіла. Наскільки небезпечному – залежить від кількості синтезованих антитіл та агресивності реакції імунітету організму. Необхідно якнайшвидше розпочинати лікування. В іншому випадку передбачити ускладнення не вдасться.

За статистикою переважно страждають жінки віком до 35-45 років. Вони знаходяться у групі підвищеного ризику, тому потрібне ретельне спостереження, особливо у фертильні роки та у період перебігу вагітності.

Класифікація

Підрозділ процесу проводиться за комплексним критерієм: етіологія плюс клінічна картина та особливості конкретного стану.

Відповідно визначають такі моменти:

• Первинна форма.Супроводжується спонтанним розвитком. Будь-яких захворювань сторонніх, здатних викликати порушення не існує. Однак воно може просто не визначатись. Тому має сенс обстежити пацієнта кілька разів з інтервалом кілька місяців, діагноз може бути переглянутий.
• Вторинний патологічний процес.Зустрічається набагато частіше. Антифосфоліпідний синдром виникає на тлі інших захворювань. У тому числі нетипові, такі як інфекційні процеси. Розпізнати їх необхідно, щоб узгодити з характером відхилення.
• Ідіопатична форма.Встановлюється за наслідками неодноразово проведеної діагностики. Йдеться стан, причина якого незрозуміла. При цьому лікарі змушені боротися з проявами порушення, а не самим захворюванням.

У міру уточнення характеру розладу, можливо, діагноз буде переглянуто. Питання залишається відкритим до подальшої діагностики. Вважається найменш сприятливою формою, оскільки немає можливості впливати на причину.

• АФЛ-негативна або прихована.Зустрічається порівняно часто. При цьому незважаючи на типові прояви патологічного процесу та наявність специфічних антитіл, інші маркери захворювання не визначаються. Не виявляється вовчаковий антикоагулянт, деякі інші речовини, що дивно для такого стану.

Необхідно провести серію лабораторних тестів, щоб підтвердити підозри на приховану форму. Синдром АФС в аналізі крові - це не єдина ознака, але найбільш характерна, тому оцінюють у такому разі саме її.

• Критичний чи катастрофічний тип.Характеризується масивною гіперкоагуляцією з недостатнім розвитком небезпечних ускладнень. З'являється безліч тромбів, без термінової медичної допомогипацієнт приречений.

Зазначена класифікація комплексна, є й інші способи підрозділу, але вони не вважаються загальновизнаними, тому використовується значно меншою мірою.

Симптоми

Клінічна картина вкрай неоднорідна, оскільки антифосфоліпідні антитіла присутні у всьому організмі відразу, можливий розвиток змін з боку цілої групи систем. Ознаки називають залежно від переважної локалізації порушення.

Кровообіг

Серед характерних моментів:

• Тромбози. На тлі розглянутого захворювання висока ймовірність утворення згустків, які не дозволять живити тканини та органи. Це вкрай небезпечний стан, оскільки воно може призвести до відмирання клітин і гангрени.
• Відчуття оніміння кінцівок. Прояв. Зустрічається внаслідок часткової закупорки. Супроводжується біганням мурашок, несприйнятливістю до механічних подразників.

• Сліпота, моно-або бінокулярна. Розвивається як наслідок тромбозу вен сітківки. Можливий розрив судини, гемофтальм, але найчастіше починається проста ішемія з деструкцією зорового нерва та становленням повної та незворотної втрати здатності бачити.Це один із найбільш небезпечних сценаріїв на фоні антифосфоліпідного синдрому.

• Розлади чутливості, рухової активності. В результаті все того ж тромбозу.
• Зміна відтінку тканин. Спочатку на блідий, потім на фіолетовий, багряний або брудно-коричневий. Варіантів дещо, залежно від того, які судини уражені.

• Інтенсивні больові відчуття. При переміщенні і спробі спертися на уражену ногу, використовувати руку з боку залучення в процес. Здебільшого страждають якраз кінцівки.
• Некроз. Відмирання тканин, гангрени.

Зустрічаються поразки як вен, а й артерій.Розвиток тромбозу магістральних і навіть віддалених судин супроводжується відривом згустку, його міграцією й у кінцевому підсумку закупоркою важливих трофічних шляхів (наприклад ) зі стрімким летальним результатом. Часом пацієнт не встигає не лише зреагувати, а й зрозуміти, що сталося.

Серце

Кардіальні структури уражаються так само часто. Клінічні прояви антифосфоліпідного синдрому включають такі симптоми:

• Інтенсивний біль у грудній клітці. За характером вони чи . Що вказує на ішемічне походження дискомфорту. Сила велика, тривалість – близько кількох десятків хвилин, потім відчуття вщухає.
• Порушення ритму. Тахікардія. Прискорення биття в міру прогресування змін ЧСС може різко впасти. Це несприятлива ознака.
• Задишка. Навіть у стані повного спокою, без будь-якого фізичного навантаження. При механічній активності прояв стає дедалі інтенсивнішим.
• Нудота.
• Запаморочення. Розлад з боку центральної нервової системи. На тлі ураження серця падає скоротлива здатність м'язового органу, він не здатний живити мозок достатньою мірою. Це причина порушення здоров'я. Надалі ймовірна втрата свідомості, можливо, неодноразова.
• Слабкість. Астенічний синдром. Характеризується розбитістю, сонливістю, неможливістю вести звичну активну діяльність.
• Можлива панічна атака. Відчуття сильного страху без видимого джерела проблеми.

За характером симптоми нагадують повну , проте напад має високу ймовірність трансформації в інфаркт.Пацієнтів обов'язково госпіталізують ще до того, як результат стане зрозумілим.

Нирки

Поразка структур видільного тракту супроводжується групою типових порушень:

• Больові відчуття. Дискомфорт проявляється майже одночасно, інтенсивність зазвичай незначна. Характер - тягне, ниючий.
• Дизурія. Визначається масою варіантів. Порушенням процесу сечовипускання за типом затримки, зниження кількості добової урини або, навпаки, зростання обсягу такої. За винятком нецукрового діабету.

Зустрічаються болючі відчуття при процесі спорожнення міхура, інші моменти. Не нормальні явища. Однак вони недостатньо специфічні, антифосфоліпідний синдром підозрюють в останню чергу.Звідси важливість ретельного збору анамнезу та аналізу скарг.

• Зміна відтінку сечі. На темний, червоний. Це очевидна вказівка ​​на розвиток гематурії або поява білка.
• Зростання температури тіла. Не завжди, залежно від конкретної ситуації.

Без термінової та якісної допомоги можлива ниркова недостатність, інші небезпечні для здоров'я та життя явища.

Центральна нервова система

При ураженні мозку спостерігаються такі прояви:

• Слабкість. Астенічний синдром.
• Порушення координації рухів. Пацієнт неспроможний нормально переміщатися, контролювати власну активність, фізичні прояви. Це результат порушення роботи екстрапірамідної системи.
• Вогнищеві неврологічні симптоми. Залежно від того, яка ділянка вражена. Форм безліч.
• Головний біль.

Об'єктивно ураження центральної нервової системи нагадує інсульт або . У різних варіаціях.

Шкірні ознаки

Основний прояв АФС синдрому з боку дерми - це утворення червоних плям множинної локалізації невеликих розмірів. Відтінок варіюється від рожевого до насичено червоного або червоного.

Називається такий прояв - ліведо (сіточний ціанотичний малюнок), пурпура або . Подібне – результат масивної руйнації тромбоцитів з розвитком крововиливів.

Ознаки у вагітних, репродуктивна система

Антифосфоліпідний синдром несе колосальну небезпеку для матері та дитини.

При розвитку патологічного процесу виявляється токсикоз, незалежно від фази гестації, а також проблеми з печінкою, роботою головного мозку, критичні стрибки артеріального тиску (прееклампсія).

Внаслідок цього можливе спонтанне переривання вагітності, смерть дитини в утробі, дефекти розвитку плода.

Власних клінічних проявів патологічний процес немає. Він визначається осередковими порушеннями.

Причини

Розвиток антифосфоліпідного синдрому провокується групою факторів.

Якщо говорити узагальнено, можна назвати такі категорії:

• Прийом деяких ліків. Серед таких – гормональні медикаменти, засоби для лікування депресії та психотропні найменування взагалі.
• Захворювання аутоімунного походження. Від системного червоного вовчаку і до . Варіантів безліч. Яким чином дасть знати про себе навіть ревматоїдний артрит, тим більше без лікування, сказати не візьметься ніхто.
• Інфекційні процеси. Від простої застуди з ураженням ротоглотки стрептококом і до серйозніших розладів на кшталт СНІДу, туберкульозу та інших варіантів.
• Злоякісні пухлини. Не всі. Переважно з локалізацією в органах ендокринної системи, структур кровотворення, а також інших.

Має місце і спадкова схильність.Яку роль вона грає - сказати поки що складно. Однак первинні форми розвиваються найчастіше саме в результаті спонтанного збою, коли видимої причини немає.

Діагностика АФС

Обстеженням хворих із передбачуваним фосфоліпідним синдромом займаються фахівці з гематології. Оскільки проблема має комплексний характер, можливе залучення інших лікарів на допомогу. Питання залишається відкритим та залежить від конкретного клінічного випадку.

Перелік заходів:

• Усне опитування хворого. Необхідно якнайточніше встановити всі відхилення у самопочутті. Це важливий моментоскільки симптоматика відкриває суть патологічного процесу, його локалізації

• Збір анамнезу. Вивчення факторів, що здатні потенційно спровокувати початок. У тому числі перенесених раніше захворювань та інших моментів.
• Аналіз крові загальний.
• Коагулограма. З вивченням швидкості згортання.
• Специфічні випробування.
• Дослідження біоматеріалу на предмет вовчакового антикоагулянту та інших речовин.

Як допоміжні методики показані УЗД внутрішніх органів, рентген грудної клітки, електроенцефалографія, ЕКГ, луна-КГ.

Це не так методи виявлення антифосфоліпідного синдрому, як спосіб виявити його наслідки - ступінь порушення роботи внутрішніх органів.

Увага:

Цикл діагностики АФС проводиться неодноразово. Протягом принаймні трьох тижнів захворювання уточнюється з паралельним відновленням стану пацієнта.

Методи лікування

Корекція проводиться медикаментозними шляхами. Застосовуються препарати кількох типів.

• . Кошти на основі гепарину, також інші.
• Власне. Короткими курсами, щоб не спровокувати зворотний ефект. Варфарин та аналогічні.
• . Аспірин та більш сучасні варіанти.

Показано помірне фізичне навантаження, відмову від куріння, спиртного, тривалого сидіння на одному місці. Завдання вирішується також за допомогою плазмаферезу, якщо є необхідність у такому.

Режим відіграє не меншу роль. У перші кілька днів пацієнт перебуває у стаціонарі, можливе продовження госпіталізації до кількох тижнів. Далі усі заходи проводяться амбулаторно.

Набагато складніше справи при вагітності. Мати на збереженні та проходить регулярне, систематичне лікування.

Завдання терапії як зняти симптоми, а й усунути першопричину аномального стану. На це спрямовано основні сили.

Прогноз

При своєчасному лікуванні – позитивний. Перспективи добрі. Не варто зволікати із медичною допомогою.

Наслідки

Серед таких – некроз, гангрена тканин, тромбоемболія. легеневої артерії, стенокардія, інфаркт, інсульт, сліпота, ниркова недостатність, інвалідність Смерть від ускладнень.

АФС або синдром антифосфоліпідних антитіл (скорочено САФА) - це небезпечний стан, без терапії воно поводиться непередбачувано і з великою ймовірністю не обіцяє нічого, крім загибелі.

Тому всі підозрілі симптоми мають бути підставою для звернення до лікарів. Тільки за своєчасної медичної допомоги можна розраховувати відновлення.

Зміст

Аутоімунні захворювання складно піддаються успішному лікуванню, оскільки клітини імунітету вступають у боротьбу з окремими життєво важливими структурами організму. Серед поширених проблем зі здоров'ям – фосфоліпідний синдром, коли імунна системасприймає структурну складову кістки, як чужорідне тіло, намагаючись знищити.

Що таке антифосфоліпідний синдром

Будь-яке лікування має починатися з діагностики. Антифосфоліпідний синдром – це аутоімунна патологія із стійким протистоянням імунітету по відношенню до фосфоліпідів. Оскільки це незамінні структури на формування та зміцнення кісткової системи, неправильні дії імунітету можуть негативно позначитися на здоров'я, життєдіяльності всього організму. Якщо в крові спостерігаються антифосфоліпідні антитіла, хвороба не протікає поодинці, її супроводжують венозні тромбози, інфаркт міокарда, інсульт, хронічне не виношування вагітності.

Зазначене захворювання може переважати у первинній формі, тобто. розвивається самостійно, як поодинока недуга організму. Синдром антифосфоліпідний має вторинну форму (ВАФС), тобто. стає ускладненням іншого хронічного захворювання організму. Як варіант, це можуть бути синдром Бадда-Кіарі (тромбоз печінкових вен), синдром верхньої порожнистої вени та інші патогенні фактори.

Антифосфоліпідний синдром у чоловіків

Велика медична практика визначає випадки захворювання чоловіків, хоча такі зустрічаються набагато рідше. Антифосфоліпідний синдром у чоловіків представлений закупоркою просвіту вен, внаслідок чого порушується системний кровотік у окремих внутрішніх органах, системах. Недостатнє кровопостачання може призвести до таких серйозних проблем зі здоров'ям, як:

• тромбоемболія легеневої артерії;
• легенева гіпертензія;
• епізоди ТЕЛА;
• тромбоз центральної вени надниркових залоз;
• поступове відмирання легеневої, печінкової тканини, паренхіми печінки;
• не виключені артеріальні тромбози, порушення органів ЦНС.

Антифосфоліпідний синдром у жінок

Захворювання спричиняє катастрофічні наслідки, тому лікарі наполягають на негайній діагностиці, ефективному лікуванні. У більшості клінічних картинпацієнтки – представниці слабкої статі, причому не завжди вагітні. Антифосфоліпідний синдром у жінок є причиною діагностованої безплідності, а результати обстеження на АФС показують, що в крові зосереджено велику кількість тромбів. Міжнародний код МКБ 10 включає зазначений діагноз, який найчастіше прогресує при вагітності.

Антифосфоліпідний синдром у вагітних

При вагітності небезпека полягає в тому, що при формуванні судин плаценти розвивається і швидко прогресує тромбоз, який порушує кровопостачання плода. Кров не збагачується в достатньому обсязі киснем, а ембріон страждає від кисневого голодування, не отримує цінних для внутрішньоутробного розвитку поживні речовини. Визначити недугу можна на плановому скринінгу.

Якщо розвивається антифосфоліпідний синдром у вагітних, для майбутніх матусь це чревато передчасними та патологічними пологами, викиднем на ранньому терміні, фето-плацентарною недостатністю, пізніми гестозами, відшаруванням плаценти, уродженими захворюваннями новонароджених. АФС при вагітності – це небезпечна патологія на будь-якому акушерському терміні, яка може закінчитися діагностованою безплідністю.

Причини антифосфоліпідного синдрому

Визначити етіологію патологічного процесу складно, а сучасні вчені досі губляться у здогадах. Встановлено, що синдром Снеддона (його називають антифосфоліпідним) може мати генетичну схильність за наявності локусів DR7, DRw53, HLA DR4. До того ж, не виключено розвитку захворювання на фоні інфекційних процесів організму. Інші причини антифосфоліпідного синдрому докладно викладені нижче:

• аутоімунні захворювання;
• тривалий прийом медичних препаратів;
• онкологічне захворювання;
• патологічна вагітність;
• патології серцево-судинної системи

Симптоми антифосфоліпідного синдрому

Визначити захворювання можна за аналізом крові, проте додатково належить провести ще ряд лабораторних дослідженьна виявлення антигену. У нормі в біологічній рідині його не повинно бути, а поява лише свідчить, що в організмі йде боротьба з власними фосфоліпідами. Основні симптоми антифосфоліпідного синдрому докладно викладені нижче:

• діагностика АФС судинного малюнка на чутливих шкірних покривах;
• судомний синдром;
• сильні напади мігрені;
• тромбоз глибоких вен;
• психічні розлади;
• тромбоз нижніх кінцівок;
• зниження гостроти зору;
• тромбоз поверхневих вен;
• надниркова недостатність;
• тромбоз вен сітківки ока;
• ішемічна нейропатія зорового нерва;
• тромбоз ворітної вени печінки;
• нейросенсорна приглухуватість;
• гостра коагулопатія;
• рецидивні гіперкінези;
• синдром деменції;
• поперечний мієліт;
• тромбози церебральних артерій

Діагностика антифосфоліпідного синдрому

Щоб визначити патогенез захворювання, слід пройти обстеження на АФС, при якому потрібно здавати аналіз крові на серологічні маркери – вовчаковий антикоагулянт та антитіла Ат до кардіоліпіну. Діагностика антифосфоліпідного синдрому, крім здачі аналізів, передбачає антикардіоліпіновий тест, АФЛ, коагулограму, допплерометрію, КТГ. В основі діагностики є показники крові. Щоб підвищити достовірність результатів, за рекомендацією лікаря показаний комплексний підхід до проблеми. Отже, звернути увагу на наступний симптомокомплекс:

• вовчаковий антикоагулянт збільшує чисельність тромбозів, при цьому сам був вперше діагностований при системному червоному вовчаку;
• антитіла до кардіоліпіну протистоять натуральним фосфоліпідам, сприяють їхньому стрімкому руйнуванню;
• антитіла, що контактують з кардіоліпіном, холестерином, фосфатидилхоліном, визначаються хибнопозитивною реакцією Вассермана;
• бета2-глікопротеїн-1-кофакторзалежні антифосфоліпідні антитіла стають головною причиноюсимптомів тромбозу;
• антитіла до бета-2-глікопротеїну, що обмежують шанси пацієнтки благополучно завагітніти.
• АФЛ-негативний підтип без виявлення антитіл до фосфоліпідів.

Лікування антифосфоліпідного синдрому

Якщо діагностовано АФЛЗ або ВАФС, при цьому ознаки недуги виражені чітко без додаткових клінічних обстежень, це означає, що лікування потрібно розпочати своєчасно. Підхід до проблеми комплексний, включає прийом медикаментів кількох фармакологічних груп. Основна мета – нормалізувати системний кровообіг, запобігти формуванню тромбів з наступними застійними явищами організму. Отже, основне лікування антифосфоліпідного синдрому представлено нижче:

1. Глюкокортикоїди в малих дозах для запобігання підвищеній згортання крові. Бажано вибирати медичні препарати: Преднізолон, Дексаметазон, Метипред.
2. Імуноглобулін для корекції імунітету, ослабленого тривалою медикаментозною терапією.
3. Антиагреганти необхідні для запобігання згортанню крові. Особливо актуальними є такі медикаменти, як Курантіл, Трентал. Не зайвим буде прийом аспірину та гепарину.
4. Непрямі антикоагулянти контролю в'язкості крові. Лікарі рекомендують медичний препарат "Варфарин".
5. Плазмаферез забезпечує очищення крові в умовах стаціонару, проте дози зазначених медикаментів слід зменшити.

При катастрофічному антифосфоліпідному синдромі належить збільшити добову дозу глюкокортикоїдів та антиагрегантів, в обов'язковому порядку проводити чищення крові з підвищеною концентрацією глікопротеїну. Вагітність повинна протікати під строгим лікарським контролем, інакше клінічний результат для вагітної жінки та її дитини не є найсприятливішим.

Антифосфоліпідний синдром – що це таке. Діагностика, аналізи та клінічні рекомендаціїпри атф синдромі